Без малого 800 лет тому назад в приазовские степи лукоморских половцев (команов) вторглись грозные тумены Великой Монгольской империи под командованием выдающихся полководцев Джэбэ и Субэдэя. Понимая, что противостоять самостоятельно столь грозному противнику без посторонней помощи им не под силу, половецкие ханы обращаются за подмогой к киевским и галицким князьям-побратимам. Те без промедления трубят военный сбор и в раннюю весну 1223 года ведут по Днепру со стороны Киева, и по Днестру – со стороны Галича, свои боевые дружины к легендарному Варяжскому острову (острову Хортице) на Днепре.

        А уже 23 мая 1223 (4) года [23. 05. 1223 г. по Юлианскому календарю. 30. 05.1223 г. - по Григорианскому. – Прим.], перейдя близ Хортицы Днепр, руськое воинство и их половецкие побратимы берут курс на восток. И в тот же день вступают в бой с монгольским передовым отрядом, который… гонит в соответствии с монгольской традицией поперёд себя тучное стадо скота. Союзники, естественно, без особого труда одерживают победу над этим, мягко говоря, странным авангардом, после чего в их стане приступают к награждению особо отличившихся в бою воев трофейным скотом. Завершив церемониал награждения, союзники устремляются вслед отступающему в глубь половецкой степи монгольскому отряду, который на 8 день напряженного и утомительного "преследования" [если считать от начала выдвижения с острова Хортицы. – Прим.] выводит их в расположение монгольских главных боевых построений, занявших боевые позиции близ реки Калки.   

         И в тот же день – 31 мая 1223 года русько-половецкое войско, вкрай измотанное семидневным напряженным "преследованием" "ускользающего" монгольского авангарда, вступает на берегах Калки с сходу в жестокий бой с главными силами 20-тысячного монгольского корпуса. И терпит, естественно, сокрушительное поражение...  

         Скупые строки Литопыса Руського [Галыцько – Волынского литопыса. – Прим.] свидетельствуют о тех событиях так: “ У той же рік [в год 7732 от сотворения мира. – Прим.] прийшла нечувана рать: безбожні моавитяни, прозвані татарами, прийшли на землю Половецьку, і половці стали супроти них. Але навіть хан Юрій Кончакович, що був найбільший між усіх половців, не зміг вистояти перед ними. І побіг він до ріки Дніпра, і многі половці побиті були. А татари, вернувшись, пішли у вежі свої. І прибігло половців багато в Руську землю, і говорили вони руським князям: «Якщо ви не поможете нам, — то ми нині порубані були, а ви завтра порубані будете». І була рада всіх князів у городі Києві, і нарадились вони так: «Лучче б нам зустріти їх на чужій землі, аніж на своїй». Тоді бо Мстислав Романович був князем у Києві, а Мстислав Святославич у Ковельську і в Чернігові, а Мстислав Мстиславич Удатний у Галичі, — це ж були старійшини в Руській землі. А Юрія Всеволодовича, князя великого суздальського, не було на тій раді. Се ж іще молоді князі, котрі були тут: Данило Романович, Михайло Всеволодович, Всеволод Мстиславич київський та інших багато князів. Звідти ж, із Києва, рушили вони місяця квітня і прийшли до ріки Дніпра, до острова Варязького [остров Варяжкий - остров Хортица. – Прим.]. І приїхала туди до них уся земля половецька, і чернігівці приїхали, і кияни, і смольняни, й інші землі. Всі ми посуху Дніпро перейшли,— так ото покрита вода була безліччю човнів. А галичани й волинці, кожен зі своїми князями, і куряни, і трубчани, і путивльці, кожен зі своїми князями, прийшли кіньми.

        А вигонці галицькі рушили по Дністру і ввійшли в море, — човнів же було тисяча. І ввійшли вони в ріку Дніпро, і провели човни вгору до порогів, і стали коло ріки Хортиці, на броді близ Протолчів. Був же з ними воєвода Домажирич Юрій і боярин Держикрай Володиславич.

        Коли ж прибули вісті у стани, що татари прийшли вже поглянути на руські човни, то Данило Романович, почувши це і сівши на коня, помчав подивитися на небачену рать. і кінники, які були з ним, і багато інших князів, з ним погнали подивитись на небачену рать. Але ті одійшли, і Юрій Домажирич їм, князям, говорив: «Вони стрільці є». А інші казали: «Вони прості люди є, гірші половців». Юрій же Домажирич мовив: «Вони ратники є і добрі вої».  

       І, приїхавши назад, вони сказали це Мстиславу Романовичу, і Юрій про все сказав. І промовили молоді князі: «Мстиславе і другий Мстиславе! Не стійте! Підемо проти них!».І перейшли всі князі, Мстислав Романович, і другий Мстислав, Святославич чернігівський, ріку Дніпро. І інші князі прибули, і рушили всі разом у поле Половецьке. Перейшли ж вони Дніпро в день вівторок [23. 05. 1223 г. по Юлианскому календарю. 30. 05. 1223 г. - по Григорианскому. – Прим.].    

       І встріли татари полки руськії, але стрільці руськії перемогли їх і гнали в поле далеко, рубаючи, і зайняли їх скот, — а зі стадами втекли, так що всі вої набрали повно скоту. Звідти ж ішли вони вісім днів до ріки Калки. І встріли їх сторожі татарські, і сторожі билися з ними, і вбитий був воєвода Іван Дмитрійович та інших двоє з ним, а татари од’їхали звідти. На ріці Калці татари встріли їх, війська половецькі і руські. Мстислав Мстиславич тим часом повелів Данилові попереду перейти з полками ріку Калку і іншим полкам піти з ним, а сам після нього перейшов. 

     І сталася побіда [(31. 5. 1223(4) г. - по Юлианскому календарю. 7 июня 1223 года - по Григорианскому. - Прим.] над усіма князями руськими, якої ото не бувало ніколи. Татари ж, перемігши руських князів за гріхи християн, пішли й дійшли до Новгорода Святополчського, а руси, які не знали лукавства їх, виходили назустріч їм із хрестами, і вони побили їх усіх”… ЛІТОПИС РУСЬКИЙ (Галицко - Волынский) Цитування за: Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989 р.

       И хотя с той поры минуло восемь столетий, официальным историкам так и не удалось однозначно локализовать не только место самой битвы 1223 (4) года, но и саму речку Калку. Вероятнее всего и потому, что в силу каких-то закулисных причин официальная историография не была в этом заинтересована.

       Поэтому и тулил каждый охочий любитель-краевед место легендарной битвы на свой лад вблизи бессчетного числа рек и их многочисленных притоков, имеющих в своем названии похожие этимологические корни [Кальмиуса, Кальчика, Калки №1, Калки №2, Калки №3 и т.п. – Прим.], но расположенных на “свою беду” от острова Варяжского - Хортицы на совершенно недосягаемом для 7-дневного перехода военного обоза расстоянии в 300 и даже более верст… 

         

         а.)   

        
        б)

        Рис. Схема выдвижения дружин киевских и галицких князей к месту сбора на Хортице и к месту битвы с монголами на реке Калке в апреле – мае 1223 года.  

 
          Учитывая же, что фактически союзное русько-половецкое войско из 8 дней похода было на марше только 7 дней (поскольку в первый день похода состоялся бой с монгольским авангардом. - Прим.), и средняя скорость перемещения русько-половецкого войска даже при максимальном напряжении сил на пределе возможного никак не могла превышать 30 км в день, то расстояние от Хортицы до места битвы на Калке никак не может превышать 210 км. Именно на этом расстоянии от Хортицы и находится устье притока Берды – речки Каратыша, если следовать к нему вдоль берега Конки до ее верховья, а затем от верховья Каялы – Берды двигаться вдоль ее берега до места впадения в нее Каратыша, стекающего с отрогов Бешташа – Каменных Могил. 

         Именно сюда, вероятнее всего, и пришло союзное русько-половецкое войско 31 мая 1223 года, преодолев за семь дней напряженного марша вдоль Конских Вод и Берды (Каялы) 210 км.

***

         Учитывая же, что фактически союзное русько-половецкое войско из 8 дней похода было на марше только 7 дней (поскольку в первый день похода состоялся бой с монгольским авангардом), и средняя скорость перемещения русько-половецкого войска даже при максимальном напряжении сил на пределе возможного никак не могла превышать 30 км в день, то расстояние от Хортицы до места битвы на Калке никак не может превышать 210 км. Именно на этом расстоянии от Хортицы и находится устье притока Берды – речки Каратыша, если следовать к нему вдоль берега Конки до ее верховья, а затем от верховья Каялы – Берды двигаться вдоль ее берега до места впадения в нее Каратыша, стекающего с отрогов Бешташа – Каменных Могил. 

Именно сюда, вероятнее всего, и пришло союзное русько-половецкое войско 31 мая 1223 года, преодолев за семь дней напряженного марша вдоль Конских Вод и Берды (Каялы) 210 км.

       Фото. Река Берда в Приазовье. В «Руководстве по географии» Клавдия Птоломея – река Агара. В позднем Средневековье – река Агарлиберт, Каяла, Каменистый Берт, Берла…

         
          Поэтому имеются все основания в память о событиях далекого 1223 года поставить на скалистом берегу Каялы – Берды в среднем ее течении памятный знак с такой, например, надписью:  

          “У рік 6732 ішли вони від Хортиці на Дніпрі вісім днів до ріки Калки. І встріли їх сторожі татарські.// На ріці Калці татари встріли їх, війська половецькі; руські. Кріпко вони билися, і за гріхи наші руські полки було переможено. // І сталася побіда над усіма князями руськими, якої ото не бувало ніколи”. - ЛІТОПИС РУСЬКИЙ

                                                                                                         ***